КОДЕКС БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА БІЛИНСЬКОГО ЛІЦЕЮ КОВЕЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Поради з кібербезпеки та схеми шахрайства у воєнний час
Небезпеки в Інтернеті
1. Віруси. Комп’ютерний вірус - це невелика програма, яка написана програмістом високої кваліфікації, здатна до саморозмноження й виконання різних деструктивних дій. На сьогоднішній день відомо понад 50 тис. комп’ютерних вірусів. Дія вірусів може проявлятися по-різному: від різних візуальних ефектів, що заважають працювати, до повної втрати інформації. Більшість вірусів заражують виконавчі програми, тобто файли з розширенням .EXE та .COM, хоча останнім часом все більшої популярності набувають віруси, що розповсюджуються через систему електронної пошти.
Основними джерелами вірусів є:
- оптичні та флеш-диски, на яких знаходяться заражені вірусом файли;
- комп’ютерна мережа, в тому числі система електронної пошти та Інтернет;
- жорсткий диск, на який потрапив вірус у результаті роботи з зараженими програмами;
- вірус, що залишився в оперативній пам’яті після попереднього користувача.
Основними ранніми ознаками зараження комп’ютера вірусом є:
- зменшення обсягу вільної оперативної пам’яті;
- уповільнення роботи комп’ютера та завантаження;
- незрозумілі (без причин) зміни у файлах, а також зміни розмірів та дати останньої модифікації файлів;
- помилки під час завантаження операційної системи;
- неможливість зберігання файлів у потрібних каталогах;
- незрозумілі системні повідомлення, музичні та візуальні ефекти тощо.
2. Нелегальні та шкідливі матеріали, що не відповідають віковим особливостям і негативно впливають на фізичне та психічне здоров’я дітей (небажаний контент)
Контент для дорослих.
Понад 95% батьків вважають найголовнішою небезпекою «дорослий» контент, який можуть переглядати діти, зокрема порноконтент. Розміри порноіндустрії неможливо навіть виміряти. Вона вважається третім великим джерелом прибутку для організованої злочинності в США, яка отримує від 8 до 10 більйонів доларів у рік (за даними 1986 року). Інтернет може надати дітям швидкий та (у більшості випадків) безкоштовний доступ до порноконтенту. Необхідно лише ввести ключові слова або фрази для того, аби отримати тисячі посилань на сайти із дорослим контентом. Практично гарантовано, що дитина зіткнеться із порноконтентом, навіть якщо вона і не шукала його.
Пропагування сексуального насилля над дітьми, жорсткої поведінки, шкідливих звичок тощо.
Перегляд матеріалів, що містять сцени насилля та жорсткості по відношенню до людей або тварин, перешкоджає нормальному формування моральних цінностей та може завдати психологічних травм.
Он-лайн-зваблення дітей.
Злочинці намагаються завоювати довіру дитини, щоб втягти її в ситуацію сексуального насилля. Варто зауважити, що в сучасних ЗМІ, а також в Інтернеті, пропагується сексуальність та навіюється думка, що значимість людини залежить від її сексуальної зовнішності та поведінки. Тобто, людина розглядається як об’єкт втілення сексуальності. І злочинці цим користуються сповна. Знайомство та встановлення довіри між злочинцем та жертвою відбувається під час спілкування в мережі Інтернет: миттєві повідомлення, блоги, соціальні мережі, дошки оголошень та інше. Діти не лише можуть легко знайти порнографічні сайти, вони так само легко можуть отримати інформацію, яка підштовхне до скоєння злочину, наприклад: інформацію про виготовлення та розповсюдження наркотиків, способи крадіжки грошей або про те, як зробити саморобну вибухівку. Необхідно лише набрати відповідну ключову фразу і – відповідь на екрані монітора!
3. Кібер-хуліганство.
Кібер-хуліганство – термін, який використовується для того, аби описати інформаційні атаки на дитину через Інтернет. На відміну від традиційного хуліганства, якого дитина може уникнути, знаходячись вдома, стати жертвою кібер-хуліганства можна й у власній оселі на очах у батьків. На жаль, багато дорослих навіть і не підозрюють про це.
Варіанти кібер-хуліганства досить різноманітні. Основними їх різновидами є наступні.
Кібер-булінг. Одна із форм переслідування дітей та підлітків за допомогою ІКТ. Для цього можуть створюватися сайти, на яких розміщуються матеріали, що компрометують дитину (фото, відеозйомки тощо). З метою кібер-булінгу використовуються сервіси миттєвих повідомлень, електронна пошта, соціальні мережі, ігрові та розважальні сайти, соціальні мережі, форуми та чати. Дорослі можуть здогадатися про кібер-булінг по відношенню до своєї дитини, якщо стають свідками незвичної реакції на отримані електронні листи, СМС або помічають небажання дитини відвідувати школу чи використовувати домашній комп’ютер.
Кібер-грумінг. Цей термін розкриває суть ще одного різновиду кібер-хуліганства – входження у довіру до дитини з метою використання її у сексуальних цілях. Шахраї дуже добре ознайомлені з особливостями вікової психології дитини і досить легко можуть встановлювати з нею контакт у соціальних мережах, форумах. Починаючи із віртуального спілкування та входячи у довіру до дитини, злочинці пропонують потоваришувати, а потім поступово переходять до розмов про зустріч у реальному житті та переводять тему спілкування у сексуальну площину. Як варіант, виділяють ще один вид кібер-грумінгу - наполегливе чіпляння в мережі із сексуальними пропозиціями, розмови на теми сексу, насильства та (або) виготовлення, розповсюдження і використання матеріалів зі сценами насильства над дітьми (у більшості випадків – сексуального).
Грифери. Інтернет-шахраї, які заважають учасникам он-лайн-ігор спокійно грати. Вони періодично пошкоджують ігрових персонажів, блокують певні функції гри та викрадають як персонажів, так і їхнє віртуальне життя.
4. Виманювання інформації про дитину та її сім’ю з метою подальшого пограбування, шантажу.
Це відбувається завдяки використанню певних Інтернет-технологій.
Шпигунське програмне забезпечення. Це комп’ютерні програми, які збирають інформацію без відома власника комп’ютера. Зібрана інформація може містити:
- список рекламних сайтів, на які переходить користувач під час серфінгу в Інтернеті;
- особисту інформацію: ім’я, адресу та номер телефону;
- Web-сторінки, які відвідує користувач, та відомості форм, які він заповнює на цих сторінках (треба пам’ятати про обережність при повідомленні паролів своєї електронної пошти та акаунтів у соціальних мережах; не слід називати дівоче прізвище матері – подібна інформація використовується при оформленні банківських документів у якості ключових слів);
- перелік файлів, які завантажує користувач на свій комп’ютер;
- інформацію, необхідну для доступу до Інтернету: номер з’єднання модему телефонної лінії, ID та інше.
Інтернет-зловмисники можуть використовувати шпигунське програмне забезпечення, аби одночасно встановити контроль над великою кількістю комп’ютерів та використовувати їх у якості зомбі. Такі комп’ютери утворюють велику та потужну мережу, до якої можуть входити до 100 000 комп’ютерів. Ця мережа використовується шахраями для розсилання спаму, вірусів та здійснення атак на інші комп’ютери та сервери. Серед таких атак розрізняють:
Фішинг – технологія Інтернет-шахрайства, розроблена з метою крадіжки конфіденційної інформації. Різновидами її є поштовий фішинг (отримання листа від «державної установи» або «банку» із вимогою повідомити особисті дані) та он-лайн-фішинг (створення ідентичної копії відомих сайтів Інтернет-магазинів з метою обманювання покупців).
Фармінг. Різновид шахрайства в Інтернеті, коли оманливим шляхом користувач потрапляє на ідентичну копію відомих сайтів. Потім відбувається зараження комп’ютера вірусами та шпигунським програмним забезпеченням.
5. Он-лайн-хижаки
«Хижаки» встановлюють контакт із дітьми шляхом розмов у чаткімнатах, обміну миттєвими повідомленнями, електронною поштою або через дошки повідомлень. Багато підлітків користуються онлайн-форумами підтримки ровесників з метою вирішення власних проблем. Хижаки часто відвідують такі зони в он-лайні, щоб знайти вразливих жертв. Он-лайн-хижаки виявляють по відношенню до них увагу та турботу, пропонують подарунки і таким чином намагаються поступово спокусити своїх жертв, не шкодуючи для цього ні часу, ні грошей, ні енергії. Вони в курсі найостанніших музичних новинок і все знають про хобі, які найчастіше цікавлять дітей. Вони вислуховують дітей і «співчувають» їхнім проблемам. Вони намагаються позбавити комплексів молодих людей, поступово вводячи у свої розмови сексуальний контекст або показуючи відверто сексуальні матеріали. Деякі «хижаки» працюють швидше, одразу ж втягуючи дітей у розмови на сексуальну тему. Цей більш прямолінійний підхід може включати і сексуальне домагання. Хижаки також можуть спонукати дітей, з якими вони знайомляться в он-лайні, до контакту віч-на-віч.
Найбільш вразливими для он-лайн-хижаків є молоді люди, яким притаманні такі риси:
- вони новачки в он-лайні й незнайомі з «мережевим етикетом»;
- завзяті користувачі комп’ютера;
- хочуть спробувати у житті щось нове, авантюрне;
- активно шукають уваги та дружби;
- бунтівні;
- ізольовані або самотні;
- їх приваблюють субкультури, що існують за межами їхнього власного контрольованого батьками світу.
6. Створення у мережі профайлів для виявлення інтересів дитини
Як зазначалося вище, соціальні мережі набувають все більшої популярності у дітей та підлітків. Більшість існуючих соціальних мереж заохочують користувачів надавати якомога більше особистої та конфіденційної інформації (прізвище та ім’я, домашня адреса, номери телефонів, місце роботи, інтереси та нахили). Шахраю неважко обрати потенційну жертву та вивчити її за наданою у профайлі інформацією.
До речі, користувачі викладають подібну інформацію у більшості випадків добровільно, не усвідомлюючи можливих наслідків такої необережності. Діти охоче розміщують фотографії, які можуть також бути використані шахраями у своїх власних цілях. Іноді підлітки охоче розміщують свої пікантні фотографії, не замислюючись над тим, що опублікована в Інтернеті інформація залишається у мережі назавжди.
7. Спам
Це масова розсилка комерційної, політичної та іншої реклами (інформації) або іншого виду повідомлень (у тому числі й підроблених) особам, які не висловлювали бажання їх отримувати. Фішинг також іноді може вважатися спамом. Метою розповсюдження підроблених повідомлень є отримання від споживачів таких особистих відомостей: власного імені та імені користувача; номера телефону й адреси; пароля або PIN-коду; номера банківського рахунку; номера дебетової або кредитної картки; коду валідації кредитної картки (CVC) або ідентифікаційного значення картки (CVV); коду соціального страхування. Таке повідомлення, зазвичай, маскується під офіційний лист від адміністрації банку. У ньому говориться, що одержувач повинен підтвердити відомості про себе, інакше його рахунок буде заблоковано, і наводиться адреса сайту, що належить спамерам, з формою, яку треба заповнити. Серед даних, які просять повідомити, є ті, що потрібні шахраям. Для того, щоб жертва не здогадалася про обман, оформлення цього сайту також імітує оформлення офіційного сайту банку чи установи. Спам також може розсилатися завдяки використанню наступних Інтернет-ресурсів.
Миттєві повідомлення
З розвитком служб миттєвих повідомлень, таких як ICQ тощо, спамери почали використовувати їх для своїх цілей. Багато з цих служб надають список користувачів, який можна використати для розсилання спаму.
Блоги, вікі
Останнім часом з’явилися Web-сайти, які можна вільно редагувати, — блоги й вікі. Наприклад, Вікіпедія створена за цією технологією. Оскільки ці сторінки відкриті для вільного редагування, на них може розміщуватися спам.
SMS-повідомлення
Спам може поширюватися не тільки через Інтернет. Рекламні SМS-повідомлення, які надходять на мобільні телефони, особливо неприємні тим, що від них важче захиститися, і одержувач іноді повинен платити за кожне повідомлення. Це може бути досить велика сума, особливо якщо абонент використовує роумінг.
8.Торгівля людьми
Враховуючи вищенаведені ризики, легко змоделювати декілька ситуацій в Інтернеті, які можна використати з метою торгівлі людьми: від сайтів, що пропонують роботу (роботодавці можуть виявитися звичайними торговцями людьми), до шантажу з метою викрадення жертви та її подальшого продажу.
9.Недостовірна інформація
Вчителі загальноосвітніх навчальних закладів помітили, що якість шкільних рефератів протягом останніх років погіршилася: інформація, яка міститься у більшості рефератів, є недостовірною, неповною або застарілою. І це не дивно, адже учні завантажують вже готові реферативні повідомлення з Інтернету та роздруковують їх. Це займає часу максимум 1 годину. Проте часто учні не замислюються над достовірністю отриманої інформації, не вміють аналізувати та узагальнювати її, тому що у них відсутнє або недостатньо розвинуте критичне мислення. Якщо при підготовці рефератів недостовірна чи неправдива інформація до життєвого ризику не призводить, то у випадку пошуку інформації, що стосується здоров’я, ризик істотно збільшується. Проблеми, що стосуються здоров’я, як фізичного, так і психічного, повинні обговорюватися лише у родині, із дорослими та фахівцями.
"6 правил" для батьків
1. Розмістіть комп’ютер у кімнаті, яку використовують усі члени родини.
Іноді діти тримають у секреті те, що вони користуються Інтернетом. Вони можуть не бажати того, аби батьки знали про їхнє спілкування та дії в мережі. Не потрібно на це занадто емоційно реагувати, а треба зробити все можливе, щоб зняти психологічну напругу та відновити довіру у стосунках з дитиною. Обговорювати можливі труднощі чи небезпеки, що виникають під час користування Інтернетом, легше, коли комп’ютер знаходиться у спільній кімнаті. Крім того, ви можете використовувати Інтернет разом із дитиною. Таким чином, розмови про Інтернет та контроль за його використанням стануть повсякденною частиною вашого родинного життя.
2. Використовуйте будильник для обмеження часу, який дитина проводить в Інтернеті. Заздалегідь погодьте тривалість перебування в Інтернеті.
Бажано визначити, який час дитина може перебувати в он-лайні, аби не нанести шкоди стану її здоров’я та не сприяти комп’ютерній залежності, яка стала великою проблемою у всьому світі. Обговоріть час перебування дитини в Інтернеті та домовтеся про використання будильника. Таким чином ви уникнете можливих конфліктних ситуацій.
3. Використовуйте технічні засоби захисту: функції батьківського контролю в операційній системі, антивірус та спам-фільтр.
Щоб користуватися комп’ютером, не обов’язково знати всі його функціональні можливості. Запросіть спеціаліста, який налаштує операційну систему вашого комп’ютера та покаже, як працювати із батьківським контролем. Краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Не використовуйте у себе вдома технічно незахищений комп’ютер. Ви можете пройти он-лайн-навчання з метою ефективного використання функцій безпеки браузера та самостійно налаштувати батьківський контроль.
4. Створіть сімейні правила он-лайн-безпеки для дітей.
Діти навчаються шляхом експериментування. Якщо ви зацікавлені у тому, аби ваша дитина навчалася не на своїх власних помилках, якомога частіше обговорюйте теми, пов’язані із Інтернетом. Ви можете розказати, наприклад, про достовірність інформації, розміщеної у мережі. Так ви невимушено створите свої сімейні правила Інтернет-безпеки. Традиції, норми та правила, які закріпилися у родині, довговічні.
5. Проводьте більше часу з дитиною, заохочуйте її до обговорення тем, пов’язаних з Інтернетом.
У кожного в житті трапляються помилки. Непотрібно сприймати помилки дітей як життєву проблему. Будуйте з дитиною довірливі стосунки задля того, аби бути впевненими, що у будь-якій ситуації вона звернеться за допомогою саме до вас. Щоб не сталося, ваша дитина повинна знати, що вона завжди може розраховувати на ваше розуміння та підтримку. Хороший рецепт побудови довірливих відносин — щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу. У невимушеній атмосфері набагато легше обговорювати «складні» питання.
6. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані в он-лайні.
Розкажіть дитині, що практично кожен може створити свій сайт, і при цьому ніхто не може проконтролювати достовірність інформації, розміщеної на такому сайті. Навчіть дитину використовувати інформацію з різних, але перевірених джерел.
Немає коментарів:
Дописати коментар